facebook

Мені казали: «Ти не вмієш жити, життя прожив – нічого не нажив». Мені казали: «Треба послужити…, — Т. Петрененко

Тарас Петриненко

Мені казали: «Ти не вмієш жити,
Життя прожив – нічого не нажив».

Мені казали: «Треба послужити,
Щоб і собі ти дещо заслужив».

Мені казали поруч з ким стояти,
Щоб вистоять собі життя легке.

І радили яких пісень співати,
І на каком, даруйте, язикє.

Та є таке, що я не хочу вміти
Й не вмітиму од роду і повік.

А доведеться в безвість відлетіти,
То й відлечу як чесний чоловік.

Я не один, нас все іще багато.
Ще тліємо, хоча й не горимо.

Нам нікуди вже далі відступати
Й несила наступати – стоїмо.

Ми стоїмо, ми й досі на помості,
Напівзабуті і напівживі.

Ми стоїмо – в серцях немає злості.
Ось тільки нерви – де там тятиві?

Ми стоїмо чужі у власній хаті,
Охаяні, обпльовані, німі.

Ми стоїмо потужні і затяті,
Пильнуєм світло в крижаній пітьмі.

Затравлені, змордовані істоти,
Жах небуття легенями п’ємо.

Бо Україна дихатиме доти,
Допоки ми за неї стоїмо.

Тарас Петриненко

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *